Крапки

Ритм коліс в голові перегукується з відчуттям падіння з гойдалки. Зима. Вокзал та одиноке на пероні "Прощай". Так відходить щось давнє та минуле.
Грає марш, холодно, руки ціпеніють від холоду. Білети в один кінець. Прощаєшся і розумієш, що душа повернеться до рідного міста лише тоді коли їй буде нікуди йти далі. Перекоти-поле, а може камінь, що котиться з гори. Колісниця, яка горить. 
Куди йти далі, і де дім. Невідомість і непізнаність. Життя арлекіна в пошуках публіки.
Найдивніше відчувати дежавю в незнайомомму місті. Місто людей. Місто в людині. Частинка твого дому знаходиться на підошві. Частинка в серці. Ще третина дому в сумному погляді на вітрину. Третина в пошуках знайомих звуків та слів. Ще третина в боязні втрати зв'язку. 
Кожен день дається як нагорода за минулі поразки перед совістю. Совість - фотоплівка. Кадри переглядаєш сидячи за пляшкою каберне з чорною пані. Справжня та щира розмова про те, що вічність зовсім поруч. Слова висічені на камені розмиє вода та вітер. Фотоплівки совісті залишаються назавжди. Може докази. А, може, супровід на страшному суді. 
Грає марш. Знову музика чогось величного. Весна. Травень. Духові інструменти. Диригент. Гарячий мундштук. Сонце відблискує на лакованій міді. 
На цвинтарі ставлять однакові хрести всім, не залежить хто який ніс за життя. Це і є точка рівності. Цинічне розставляння крапок над власним  "я".
Найважче - визнати, що твоє не є кращим чи гіршим за інші. Воно не є унікальним, колись вже таке з кимось траплялось. Єдине, що залишається справжнім - думки та почуття людей, які були поруч. Їх не вкрадеш. 
Справедливість по відношенню до інших - надзвичайно проста та природня. Справедливість всевишнього щодо себе самого... Це і є головна пігулка правди та откровення. Нагадування про чорну панянку та каберне. Крапки над власним "я". Зимовий вокзал. Перекотиполе. І довгий зимовий вечір. Так починалось життя...

Похожие статьи