Поучительная история
Расскажу я вам очень поучительную историю.
Пообещал я своему преподу написать статью в его юридический журнал. А дело было так: разговорились мы как-то на паре по Торговому право про банковские кредиты. Разговор конечно не к месту был, но просто рассматривали тогда закон о защите прав потребителей, а кредиты как раз я по нему оспариваю. Так вот поговорили, поговорили во все услышание минут 7-10 и он спросил: Вы где-то работаете??? НУ да, помощником адвоката, в основном споры по кредитам. Потом после пары подошел и предложил статью в его журнал написать... Даже журнал подарил (а он стоит гривен 30 - в рублях это 120 руб.)
Я спросил срок какой для написания.... Он ответили, что как напишешь, так и пришли... - и это была главная его ошибка!!!! потому что мне нельзя такого говорить, а нужно срок давать.
Короче было это все событие в середине ноября, т.е. 3 месяца назад.... А я и на каникулах новогодних только пол странички наваял, а потом вообще забил. И стал его кафедру стороной обходить, когда вышел с каникул. А тут впервые сегодня после 2-х недельного захождения через черный вход, чтобы на него не натыкаться, один раз пошел по основному и встретил прямо его... Он спросил недовольным взором: Ну как???? я ответил, даже сам не знаю как: На этой неделе пришлю!!! И он угрюмо ушле....
Короче поставил я себе рамки и воаля.... Сегодня за 5 часов работы над текстом отправил ему законченый вариант:)
А кому интересно, то под катом сама статья, только на украинском и называется: "Кредитування іноземною валютою в Україні" (так что, кто не знает Украинский - Гугл-переводчик поможет)
Одними з найактуальніших спорів, які розглядаються цивільним судами – це спори які пов’язані з кредитуванням. Після початку кризи восени 2008 року, коли курс долара піднявся з 4,87 порівняно з гривнею, до 7,96, більшість боржників не змогли відповісти за свої обов’язки перед банком, бо їх грошове зобов’язання в гривні виросло в двічі, порівняно з тим, коли вони брали. Після цього пішла ціла низка судових розглядів, коли боржники почали намагатися виправити цю ситуацію в суді. Більшість з них намагалася принаймні повернути боргове зобов’язання до того курсу, за яким брався кредит, а частина намагалася взагалі визнати договір кредиту не дійсним.
На це питання не можна дивитись однобоко, тому що винна в цій ситуації не тільки криза, чи жадібність людей, які набирали кредити, сподіваючись, що вони їх зможуть виконати, але й банки приклали не мало зусиль для того, щоб ця ситуація сталася. Прикладом цього є те, що банки до кризи надавали кредити майже всім, хто виявляв бажання їх брати, а тих, хто не бажали, вони спонукали через рекламу та простоту проходження операції по кредитуванню без необхідної перевірки платоспроможності. Це стосувалося усіх кредитів від споживчих до кредитування на автотранспорт, нерухомість та іпотечне кредитування. Висилали кредитні картки поштою людям, які не виявляли бажання їх мати, спонукаючи активувати та використовувати. Оформлювали кредити на транспортні засоби за один день, не вимагаючи необхідних документів та довідок. Тому все це було предпосилкою до тої складної ситуації в якій опинилися банки восени 2008 року.
Але на сам перед потрібно вияснити на якій підставі взагалі видаються кредити у валюті, бо якщо дивитись такі нормативно-правові акти, як:
- статтю 524 Цивільного кодексу України, яка визначає, що зобов’язання повинно бути визначено в грошовій одиниці України – гривні.
- частина 2 статті 189 Господарського кодексу України Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях.
- частина 2 статті 198 Господарського кодексу України Грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях.
- статтю 3 Декрету КМУ № 15-93 від 19.02.1993 р. „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, яка встановлює, що валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов’язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України;
- статтю 3 Закону України № 2346-ІІІ „Про платіжні системи та переказ коштів в Україні”, яка визначає, що гривня як грошова одиниця України (національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України для проведення переказів.
- статті 6, 7 Постанови НБУ № 200 ві
д 30.05.2007 р. „Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України та внесення змін до деяких нормативно-правових актів Національного банку України”, які чітко встановлюють випадки використання фізичними та юридичними особами (резидентами) іноземної валюти, як засобу платежу, у розрахунках на території України.
То можна зробити висновок, що кредитні зобов’язання можуть бути виражені тільки в національній валюті, але більшість кредитних договорів в графу еквівалент вписують не іноземну валюту, а саме гривню. Та взагалі клієнт банку в більшості випадків не бачить ту іноземну валюту, яку бере в кредит, а отримує одразу цю суму у гривні. Тому для банку важливо, щоб були присутні три такі документи, котрі банк повинен надати клієнтові, щоб доказати суду, що кредит відбувався в іноземній валюті, а не в гривні:
- заява на видачу готівки, де повинен поставити підпис клієнт
- квитанція на обмінну операцію з іноземної валюти у гривню
- платіжне доручення на проведення операції по перерахуванню коштів на інший рахунок від імені клієнта, якщо банк сам перераховує кошти на рахунок іншого закладу, наприклад в автосалон по авто кредиту.
Це все вимагає п.1.38 ст.1 ЗУ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» від 05.04.2001 р. N 2346-III, та п.4.2. ,п.4.3. «ПОРЯДКУ реєстрації, опломбування та застосування реєстраторів розрахункових операцій з купівлі-продажу іноземної валюти», ЗАТВЕРДЖЕНОГО Наказом Державної податкової адміністрації України 12.02.2004 N 87, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.02.2004 р. за N 234/8833.
Також на додаток ст.49 ЗУ «Про банки та банківську діяльність» зазначає: «Як кредитні у цій статті розглядаються операції, зазначені у пункті 3 частини першої та у пунктах 3-7 частини другої статті 47 цього Закону.» але операції з валютними цінностями є п. 1 ст. 47 – це свідчить про те, що вони не відносяться до кредитних операцій.
Але ці всі суперечки, щодо видачі кредиту в іноземній валюті досі існують в Українському законодавстві, ці норми не відміняються, а кредитування іноземної валюти продовжує проводитись на території України.
Одна з основних суперечок, яка з’явилась після 2008 року в системі кредитування – це те що ціна кредитів зросла майже у 2 рази, порівняно до національної валюти. Це суперечить частині 5, 6 статті 18 Закону України „Про захист прав споживачів”, які встановлюють, що якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення також підлягають зміні або договір може бути визнаним недійсним у цілому;
У відповідності до пункту 12 статті 10 Закону України „Про захист прав споживачів”, якщо після укладення договору стане очевидним, що роботи (послуги), зважаючи на їх ціну (вартість) та характеристики або інші обставини, явно не задовольнятимуть інтереси або вимоги споживача, виконавець зобов’язаний негайно повідомити про це споживача.
Виконавець зобов’язаний таким же чином повідомити споживача, якщо вартість робіт (послуг) може істотно зрости, ніж можна було очікувати під час укладення договору.
Споживач має право відмовитися від договору про виконання робіт (надання послуг) без штрафних санкцій з боку виконавця у разі виникнення обставин, передбачених в абзацах першому та другому цієї частини.
Згідно ст.42 Господарчого Кодексу України Підприємницька діяльність господарюючого суб’єкту ведеться на свій страх та ризик, тому усі інфляційні та ризики пов’язані зі зміною курсу валюти повинен нести банк. Якщо банк при заключенні договору бажає перенести ці ризики на клієнта, то згідно пункту 3.8. «ПРАВИЛ надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», споживачу під час укладення вищевказаного кредитного договору повинно бути попереджено, що споживач несе валютні ризики, під час виконання зобов’язань за цим договором. У більшості випадків кредитні договори таку інформацію не мають, та під розпис її банки не як не надають.
Також ще до підписання кредитного договору, банк повинен під підпис ознайомити клієнта з такою інформацією згідно частини другої ст..11 ЗУ ««Про внесення змін до Закону України „Про захист прав споживачів”»: орієнтовною сукупною вартістю кредиту та перевагами та недоліками пропонованих схем кредитування, наявністю форм кредитування з коротким описом від
мінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача, варіантами повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги, можливістю дострокового повернення кредиту та його умови, які банки також майже ніколи не надають. З цього можливо клієнту заявляти в суді, що його ввели в оману, де поняття омани згідно ст.. 19 ЗУ ««Про внесення змін до Закону України „Про захист прав споживачів”» та настоювати, що мала місце не чесна підприємницька практика та вимагати на визнанні повністю або частково договір кредиту не дійсним.
Існує велика кількість судових рішень, в яких суд визнає позови чи зустрічні позови до банків не дійсними з різних причин, обґрунтованих чи ні, але є інтерес звернутись до рішень, у яких кредитні договори все ж таки були визнані не дійсними, тому що таких набагато менше.
У справі № 6/52д/10 від 30.03.10 Господарський суд запорізької області розглянувши матеріали справи між Особою 1 та ПАБ «Райфайзен банк Аваль» встановив, що згідно ч. 2 ст. 189 ГКУ ціна є істотною умовою у кредитному договорі та повинна виражатися у гривні, про що говорить також ч. 2 ст. 189
Згідно із п. п. “в” та “г” ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» індивідуальної ліцензії потребують, в тому числі: надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; операції щодо використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, надання та одержання кредиту в іноземній валюті, використання іноземної валюти, як засобу платежу можливо при дотриманні суб'єктами господарських відносин імперативних вимог законодавства, щодо одержання відповідної індивідуальної ліцензії.
Відповідно до частини 5 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», пункту 1.10 Положення «Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України, як засобу платежу» одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції, означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами ліцензії.
Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства, положення, щодо обов'язкового вираження зобов'язань в грошовій одиниці України (гривні) також передбачені статтею 524 Цивільного кодексу України.
За спірним кредитним договором, жодна із сторін не отримувала індивідуальної ліцензії.
Крім того, на день укладання кредитного договору іноземний курс валюти становив 1 USD = 5,05 грн., на день подачі позову - 1 USD= 8,0048 грн. Отже, існує істотна зміна становища, щодо виконання боргових зобов'язань за кредитним договором. Тобто з підвищенням курсу іноземної валюти, сума боргу значно зросла, яку необхідно сплачувати позивачу, в зв'язку із чим значно погіршився його фінансовий стан.
Згідно статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісності та розумність. Вимоги справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражаються у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах, закріпленні можливості адекватного захисту порушених цивільних прав або інтересів. Поєднання створених норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільних прав, з шануванням прав та інтересів інших осіб, моралі суспільства тощо. При цьому справедливість можна трактувати, як визначення нормою права обсягу, межі здійснення і захисту цивільних прав та інтересів особи, адекватного її становлення до вимог правових норм. Добросовісність означає прагнення сумління захисту цивільних прав та забезпечення виконання цивільних обов'язків. Розумність - це зважене вирішення питання регулювання цивільних відносин з урахуванням усіх учасників, а також інтересів громадян (публічного інтересу).
Отже, подальше виконання кредитного договору на умовах, що діють на даний час з порушенням одного із принципів цивільно-правових відносин, які закріплені у статті 3 Цивільного кодексу України - принципу справедливості. Такі умови кредитн
ого договору є несправедливими, так, як всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договорених прав та обов'язків на шкоду позичальника, споживача кредитних послуг.
Згідно статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, ч. 1 статі 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Відповідно до статті 227 Цивільного кодексу України, правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.
Оскільки спірний договір суперечить вказаним вище нормам ЦК України, ГК України, законам та іншим актам цивільного законодавства України, його слід визнати недійсним.
Відповідно до статті 236 Цивільного кодексу України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
Заперечення відповідача не приймаються по вказаним вище підставам.
Судові витрати покладаються на відповідача відповідно до статті 49 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 22, 44 –49, 82 –85 ГПК України, суддя
В И Р І Ш И В:
Позов задовольнити. Визнати недійсним, укладений між Публічним акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль», в особі Запорізької обласної дирекції «Райффайзен Банк Аваль»та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, кредитний договір № 010/17-08/95 від 23.04.2008 р.
Та в подібній справі № 9/70пд від 20.08.2009, яку розглядав господарський суд Донецької області, з позовом ТОВ «Готель Централь» до ВАТ «ВТБ Банк», про визнання договору кредиту №69В/2007 від 16.06.2007р на 18832871,28 доларів США та 2864000,00грн було задоволено з тих же причин через відсутність у жодного з суб’єктів Ліцензію від Національного банку, яка повинна бути відповідно до частини 5 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю». (до такої не відноситься генеральна ліцензія, яку отримує комерційний банк від Національного банку) Це рішення було залишено без змін і в Донецькому Апеляційному господарському суді справою № 9/70пд від 14.19.2009.
Тому можна зробити висновок, що найдієвішим аргументом по визнанню договору кредиту не дійсними – є ліцензія від Національного банку України для проведення операції з іноземною валютою.
Коли клієнт підписує кредитний договір, то йому потрібно ретельно ознайомлюватись з цим документом, та прораховувати свої можливості по сплаті на тривалий час, щоб не потрапити в скрутне становище та потім вирішувати справи в суді.
Добавить комментарий