Жага до живої історії
На творчій вечір Ліни Костенко вчора я так і не потрапив. Прийшов до Харківського Оперного Театру, людей біля входу було “море”, з гарним настроєм, квітами, примірниками книжок письменниці. Коли я написав вчора, що вона - це жива легенда, я не помилився. Натовп просто скандував ім’я письменниці і пробивався у середину. Примірники книжок продавалися дуже швидко, я намагався пробитися, але так і не встиг купити. О 19 годині двері зачинили і більшість людей з цього натовпу залишилися на вулиці, бо адміністрація сказала, що зал вже повний. Я також залишився на вулиці з тими людьми, бо прийшов вже запізно щоб туди потрапити. Люди не розходилися до самого кінця, були і скандали, були провокації, що зал наповнений лише на третину і людей не пускають, хтось навіть намагався бити у двері, хором кричали «Ганьба!» організаторам. Але сьогодні у новинах передавали, що люди у середині були скрізь, у проходах, на балконах. Що буде ретрансляція по телебаченню. Мабуть треба було приходити заздалегідь, а мабуть на цей вечір потрапили тільки «свої», а не звичайні люди.
Отак я і залишився без Ліни, без примірника книжки, але мені було дуже приємно бути серед тих людей, які не зважаючи на сьогоденні труднощі продовжують линути до свого джерела, до своєї живої історії, що їх можуть об’єднувати не лише прокляті політики через свари але і прекрасне, через любов і талан.
Добавить комментарий